КОЛОМИЙСЬКА МІСЬКРАЙОННА ОРГАНІЗАЦІЯ
УСВА
(воїнів-інтернаціоналістів)
«СИНИ КОЛОМИЙЩИНИ В АФГАНСЬКІЙ ВІЙНІ».
Документальна хроніка.
Яку пам'ять залишила по собі для багатьох уроженців Коломийського району радянсько-афганська війна? Відповідь на це не просте питання ви знайдете, читачу, у пропонованій книжці. Як знайдете спогади про тих, хто вже ніколи не зиоже поділитися своїм болем, оскільки ця проклята війна забрала в нього найдорожче, життя. Пропонуючи вашій увазі нове видання, маємо надію, що молоді покоління незалежної Української держави ніколи не знатимуть уже, що таке вибухи бомб і ревіння снарядів, тим більше на зовсім чужій для них землі, і зовсім чужі інтереси (с.2).
«... І досі пам'ятаю, як тривожно ставало на серці, коли усвдомлював, що підростають сини, а про закінчення війни в Афганістані радянський уряд, навіть не заїкається. Якби хто сказав тоді, в 1980-их, що війна все ж закінчиться, Україна здобуде незалежність і мені, батькові двох молодших дітей, ще й доведеться редагуваьт присвячену Афганстанові книжку, - повірити було б важкувато.Але саме так, дякувати Богу, сталося. Якби ще сталося так, щоб не зазнали воєнниї жахіть і для наших дітей, було б також дуже добре. Для цього, мабуть, треба жити з твердою вірою в те, що Бог допомагає тим, хто й сам докладає рук до свого спасіння». Літературний редактор Книги пам'яті Дмитро КАРП'ЯК(с.2).
«Усе вартісне народжується в муках. Ось і ця книжка народжувалась важко, у процесі підготовки над нею сперечалися, тож доводилося дещо переробляти, вдосконалювати. Напевно тому, що зачіпає вона дуже боючі струни в душах людей, які не раз заглядали у вічі смерті.Але все має початок і кінець. Здавши книжку до друку, я – та й не тільки я – відчула, що зроблено потрібну й корисну справу.Надіюсь, читачі погодяться з моїми словами». Технічний редактор Ірина ГАВРИЛОВА (с.2).
«Хоча й кажуть, що Його Величність Час гоїть усі рани, поки що він не в змозі втамувати біль у серцях як самих учасників війни, так і в серцях матерів, чиї сини полягли в далекій гористій країні, про яку вони мало що й знали. Мова, звичайно, про Афганістан...». Голова Коломийської міськрайонної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Йосип Петрович ТОДОРІВ (с.3-10).
«З такими побратимами і в вогонь, і воду. Надто швидко біжить час... Коли мені зателефонували з Коломийської організації ветеранів війни в Афганістані й нагадали, що організації виповнюється 22 роки, якось аж не повірилось. Можливо тому, що людина здебільшого з неохотою сприймає той факт, що такий солідний відрізок часу залишився вже в неї за плечима. А від закінчення цієї ніким не оголошеної війни пішов уже третій десяток літ...». Голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Васильович ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ (с.11-12).
«Коломийські ветерани - серед найактивніших. З Коломийською організацією ветеранів Афганістану мене в'яжуть давні зв'язки. Ще навчаючись після служби в ДРА у Львівському держуніверситеті імені Івана франка, ми з Василем Синьовським створили осередок під назвою «Українські ветерани Афганістану», навіть видавали свою газету «Відлуння Афганістану». Пригадую, як я возив стоси цієї газети до Івано-Франківська, з яким захопленням читали її не тільки ті, хто пройшов крізь справжнє пекло на землі... Добрий організатор, Василь заснував осередок воїнів-«афганців» і в Коломиї, куди потрапив після закінчення історичного факультету університету». Голова Івано-Франківської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Юрій Петрович КУПЧІЙ (с.13-14).
«Наш спільний обов'язок - не забувати». Радянсько-афганську війну й оцінювали, і ще довго, напевно, оцінюватимуть по різному. Як партійне керівництво СРСР, так і багато хто із звичайних людей бачили в ній братерську допомогу тодішньому урядові Афганістану, який став на шлях соціалістичного будівництва, проте зіткнувся на цьому шляху з неабиякими труднощами. Недружелюбно налаштовані до Союзу західні політики бачили в цій війні бажання наддержави, якою був Союз, змінити баланс сил у регіоні, прагнення вести діалог зі світом, особливо з Пакистаном, з позиції брутальнної сили... На щастя, усе це в минулому...». Голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Васильович ВИШИВАНЮК (с.15-16).
«Жити і пам'ятати. Надесятилітню війну в Афганістані можна дивитись - і дивляться – під різними кутами зору. На час її розв'язання , тобто наприкінці 1970-х , світ дивився на на два непримиренні табори, соціалістичний і капіталістичний. Вони жорстко конкурували між собою, розширювали зони впливу, і однією з такиз зон був саме Афганістан...». Голова Коломийської районної державної адміністрації Михайло Михайлович НЕГРИЧ (с.17-18).
«Побільше б таких діяльних організацій. 1979-го, коли СРСР ввів свої війська в Афганістан, я вступив у Львівський політехнічний інститут, це пам'ятний для мене рік. Студентське життя не передбачало тоді особливої зацікавленості в суспільно-політичних процесах, однак, що таке неоголошена війна в далекому Афганістані, я добре зрозумів на похороні хлопця, з яким товаришував. Сашко, як і я, проживав у Львові, на вулиці Любінській, лише в сусідському будинку, ми грали разом в футбол, а тепер його привезли з армії в цинковому гробі й батьки аж почорніли від гор...». Коломийської міський голова Ігор Васильович СЛЮЗАР (с.19-20).
«Найголовніше - берегти незалежність. Афганістан – це була, по суті, остання інтервенція СРСР. Добре пам'ятаю, як виводили звідти 1989-го, коли найпопулярнішими словами були «перебудова» і гласність, останні військові частини. На той час ми вже знали про комуністичне керівництво Союзу куди більше, ніж напередодні 1979-го, і кипіли праведним гнівом. Цей гнів адресувався передусім кільком особам з Політбюро, з вини яких і розпочалася безглузда війна, що забрала немало людських життів...». Голова Коломийської районної ради Богдан Васильович БОЛЮК (с.21-22).
Афганська кампанія: причини і наслідки. В Афганській кампанії бралобрало участь 160.375 вихідців з України. Загинуло 3.200 учасників війни, з них 80 пропало безвісти. Одержали поранення й інвалідність понад 8.000 вояків. Всього в Україні на сьогодні проживає близько 150.000 ветеранів-«афганців» (с.23-26).
Коломийській спілці ветеранів Афганістану – 22 роки (с.27-33).
Військові підрозділи, які вводили в Афганістан із території СРСР і які були виведені в 1989 році (с.34-39).
Про тих, що не вернулися (с.40):
1.СТЕПАНЮК Микола Степанович (с.41-42).
2.ГАВРЕЦЬКИЙ Михайло Петрович (с.43-44).
3.КОЗЬМЕНКО Микола Васильович (с.45-46).
4.КОМАРОВ Іван Миколайович (с.47-48).
5.ГНАТЮК Степан Анатолійович (с.49-50).
6.ФІЛІПОВ Олексій Миколайович (с.51-52).
7.ЛАСІЙЧУК Василь Васильович (с.53-54).
8.ПАЛАГІЦЬКИЙ Володимир Михайлович (с.55-56).
9.МЕНЗЮК Василь Петрович (с.57-58).
10.РОГОВИЧ Роман Петрович (с.59-60).
11.ШУРГАЛЮК Василь Михайлович (с.61-62).
12.МОЧЕРНЮК Михайло Іванович (с.63-64).
13.ГОЛДИЩУК Іван Іванович (с.65-66).
14.АВЕР'ЯНОВ Олег Рудольфович (с.67-68).
Карта-схема захоронених (с.69).
На війні - як на війні (с.70).
«Подружжя, яке пройшло пекло на землі» (Записано від підполковника запасу Євгена МАРЧЕНКА) (с.71-72).
«Забезпечували те, без чого багато не навоюєш» (Записано від кавалера ордену «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня, медалі «За бойові заслуги» майора запасу Анатолія БУРКА) (с.73-74).
«Кабель на Саланг» (Записано від сташого прапорщика запасу Михайла АБРАМОВИЧА) (с.75).
«Віч-навіч з Чорними лелеками» (Записано від рядового запасу В'ячеслава ЧЕРЕДНИЧЕНКА) (с.76-78).
«Там, у Тишканській ущелині...» (Записано від кавалера ордену «Червона Зірка» рядового запасу Володимира ДЕВДИ) (с.79-80).
«Дві зустрічі з рятівником» (Записано від колишнього командира відділення Володимира ІВАНЮКА) (с.81-22).
«І тут я скомандував: "Батарея, вогонь!» (Записано від кавалера ордену «Червона Зірка» та медалі «За бойові заслуги» полковника запасу Віктора ГУБЕНКА) (с.83-84).
«Першого обстрілу всі бояться» (Записано від кавалера ордену «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня підполковника запасу Івана ЗАПОРОЖЦЯ) (с.85).
«Ішли в засідку - і наштовхнулись на засідку» (Записано від кавалера ордену «Червона Зірка» Степана ХАРУКА) (с.86-87).
«Півтораста кілограмів уламків - усе, що залишилось від літака» (Записано від від кавалера ордену «Червона Зірка» підполковника запасу Валентина КУЗНЄЦОВА) (с.88-89).
«На постах стояли, і в колонах ходили» (Записано від кавалера медалі «За бойові заслуги» прапорщика запасу Юрія ФОМЧЕНКА) (с.90).
«З нашої ескадрильї загинуло чотири льотчики» (Записано від кавалера ордену «Червона Зірка» майора запасу Олександра ЗАДИРИ) (с.91).
«Дует, який не занепадає духом» (Записано від прапорщика у відставці Анатолія НЕЙЛИ та кавалера медалі «За бойові заслуги» прапорщика запасу Ігора СЕМЧУКА) (с.92-93).
«Охоронець командира армії» (Записано від кавалера ордену «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня та медалі «За бойові заслуги» старшого прапорщика запасу Михайла ПІЛЮТИКА) (с.94).
«Нашому батальйонові щастило» (Записано від кавалера ордену «Червона Зірка» та медалі «За бойові заслуги» старшини запасу Леоніда СВИРИДИ) (с.95).
«Мене поранило під Кандагаром» (Записано від кавалера ордену «Червона Зірка» молодшого сержанта запасу Олександра СОЛОВ'Я) (с.96-97).
«Привал на плато, який коштував багатьох життів» (Записано від кавалера медалі «За відвагу» рядового запасу Василя ДЕРЕНЮКА) (с.98-99).
«Служили два товариші» (Записано від рядових запасу Івана СЕМЕНЮКА та Василя КУЛЬКА) (с.100-101).
«Обминали, на щастя, і кулі, і хвороби» (Записано від вільнонайманого Михайла МАНДРУКА) (с.102-103).
«Тільки й чув по рації: загинув Іванюк, загинув Іваненко...» (Записано від кавалера ордену «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня підполковник МВС запасу Михайла ГУЦУЛЯКА) (с.104-105).
«Снаряди падали, а я й не чув» (Записано від кавалера медалі «За бойові заслуги» старшого сержанта запасу Романа БОЄЧКА) (с.106).
«А подружила їх злітна смуга» (Записано від прапорщика запасу Романа КОРБУТЯКА та кавалера медалі «За бойові заслуги» прапорщика запасу Івана КОЗАКА) (с.107-108).
«Побачили в лютому річку - і купатися» (Записано від старшого сержанта запасу Миколи ДЕРДЮКА) (с.109-110).
«На війну пішли 18 річними» (Записано від воїнів-«афганців»-однолітків: молодшого сержанта запасу Івана ДІДИКА, кавалера медалі «За відвагу» сержанта запасу Василя МАЗУРИКА, сержанта запасу Василя ТУРЯНСЬКОГО, рядового запасу Віталія КНЯГНИЦЬКОГО та кавалера медалі «За бойові заслуги» рядового запасу Василя ГУШУЛЕЯ) (с.111).
«...А викрадених радянських спеціалістів розшукували місяць» (Записано від рядового запасу, інваліда війни ІІ групи Миколи ФЕДАСЮКА) (с.112-113).
«Для лікаря війна не менш страшна» (Записано від кавалера медалі «За бойові заслуги» капітана запасу Михайла ПЕРЦОВИЧА) (с.114).
«Не допоміг нам тоді розвідбат» (Записано від капітана запасу Романа ЄРЕМІЯ) (с.115-116).
«Прощальний обстріл» (Записано від кавалера ордену «За мужність» ІІІ ступеня капітана запасу Ярослава СТАДНИКА) (с.117).
«Жодного дня не жив у казармі» (Записано від кавалера ордена «За заслуги» ІІІ ступеня старшого сержанта запасу Олександра БУДЬКА) (с.119-120).
«Ми, чотири Василі» (Записано від рядового запасу Василя ПОНИ) (с.121).
«В Афганістані з українських військоматів дивувалися» (Записано від рядового запасу Романа ПІДГІРСЬКОГО) (с.122).
«Є що згадати ветеранам» (Записано від воїнів-«афганців»: рядового запасу Михайла ПЕТРУНЯКА, рядового запасу Юрія ВИШИВАНЮКА, кавалера медалі «За бойові заслуги» рядового запасу Віктора ГОЛОВАТЧУКА, кавалера медалі «За бойові заслуги» старшого прапорщика запасу Олексія БОТНАРА, старшого прапорщика запасу Михайла БОРТНИКА та інваліда війни ІІІ групи прапорщика запасу Василя КОВЦУНА) (с.123-124).
«Служити в залізничних військах не довелося» (Записано від кавалера ордена «Червона Зірка» рядового запасу Богдана ПАШКА) (с.125-126).
«Життя в інвалідному візку» (Записано від кавалера медалі «За бойові заслуги» прапорщика у відставці Петра ЯКОВЕНКА) (с.127).
«Син, яким можна пишатися. Віктор Васильович ГРИГОРАШИК» (Записано від Василя ГРИГОРАШИКА, батька кавалера медалі «За бойові заслуги» рядового запасу Віктора ГРИГОРАШИКА) (с.128-129).
«Нас висадили не на той хребет» (Записано від старшого сержанта запасу Михайла ЧІГЕРА) (с.130-131).
«Десантник - це там, де ризиковано» (Записано від кавалера ордена «Червона Зірка» прапорщика запасу Владислава ДВИЛЮКА) (с.132).
«Бойовий дух важить багато» (Записано від кавалера ордена «Червона Зірка» підполковника запасу Василя КОЗЛАНА) (с.133-134).
«Підривалися на мінах товариші, підірвався і я» (Записано від старшого прапорщика запасу Любомира ЛЕМКА) (с.135).
Організаційна побудова УСВА. (с.136).
Правління Коломийської міськрайонної організації УСВА (с.137).
Символіка та Почесні нагороди УСВА (с.138-139).
«Афганістан болить в моїй душі». Чорно-білі та кольорові світлини. 253 світлини. Хроніка афганських подій та діяльності організації (с.140-271).
Йосип ТОДОРІВ (с.272).
СИНИ КОЛОМИЙЩИНИ НА АФГАНСЬКІЙ ВІЙНІ. Документальна хроніка.
Меценат проекту: Володимир ДОВГАНЮК.
Видання побали світ за сприяння: Владики Миколи СІМКАЙЛА (УГКЦ), Владики Іоанна БОЙЧУКА (УПЦ КП), Михайла ВИШИВАНЮКА, Миколи НЕГРИЧА, Богдана ГЛИЧИНСЬКОГО, Ігоря СЛЮЗАРЯ, Ігоря ГРАБОВЕЦЬКОГО, Тараса МАР'ЯНСЬКОГО, Олександра ШЕВЧЕНКА, Олександра МЕНЗАТЮКА, Богдана КОЛОДНИЦЬКОГО, Любомира ГЛУШКОВА, Мирослава ПРУСАКА, Мирослава МИХАЙЛЮКА, Романа БОТЕЙЧУКА, Анни РИНДИЧ, кредитної спілки «Прикарпаття», газети «Коломийська правда», ТРК «НТК».
Редактор: Йосип ТОДОРІВ.
Літературний редактор: Дмитро КАРП'ЯК.
Технічний редактор: Ірина ГАВРИЛОВА.
Здано до друку 25.01.2013.
Формат 60х84/16.
Умовних друкованих аркушів 7,905.
Папір крейдяний.
Друк офсетний.
Тираж 1200 примірників.
Друкарня «ЮКС».
м.Коломия, пр.Грушевського, 94-а.
Тел. 3-87-54.
ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ ПАМ"ЯТІ
КОЛОМИЙСЬКОЇ МІСЬКРАЙОННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ВЕТЕРАНІВ АФГАНІСТАНУ
(воїнів-інтернаціоналістів)
«СИНИ КОЛОМИЙЩИНИ НА АФГАНСЬКІЙ ВІЙНІ».
22 лютого 2013 року в Коломийському МПК «Народний дім» відбулась презентації книги «СИНИ КОЛОМИЙЩИНИ В АФГАНСЬКІЙ ВІЙНІ» та святкового концерту з нагоди 24-ї річниці виведення військ з Афганістану під авторством Йосипа ТОДОРІВА, голови Коломийської міськрайонної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
На початку до слова-благословення запросили Правлячого Архієрея Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Кир Миколая (СІМКАЙЛА). Єпископ закликав присутніх до молитви за полеглих на полі битви, де згідно статистичних даних найбільше загинуло саме українців. Хвилиною мовчання помянули тих, хто залишився завжди молодим: Микола СТЕПАНЮК, Михайло ГАВРЕЦЬКИЙ, Микола КОЗЬМЕНКО, Іван КОМАРОВ, Степан ГНАТЮК, Василь ЛАСІЙЧУК, Володимир ПАЛАГІЦЬКИЙ, Василь СЕМАТЮК, Роман РОГОВИЧ, Василь ШУРГАЛЮК, Михайло МОЧЕРНЮК, Іван ГОЛДИЩУК, Олег АВЕР’ЯНОВ та 50 воїнів –афганців, які покинули цей світ уже в мирний час. З вітальним словом виступили голова райдержадміністрації Михайло НЕГРИЧ, голова районної ради Богдан БОЛЮК, заступник міського голови Ігор ГРАДІЛЬ та голова Івано-Франківської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Юрій КУПЧІЙ, який зачитав вітання від голови Української спілки ветеранів Афганістану, Героя України Сергія ЧЕРВОНОПИСЬКОГО. Голова Коломийської райдержадміністрації М.М.НЕГРИЧ в вітальному слові відзначив: «24 роки минуло відтоді, як Ви покинули територію Афганістану, але мужність і благородство не знає термінів давності. Пам’ять про трагічні події тих років назавжди залишиться в наших серцях. Їх подвиг – приклад справжньої самовідданості, патріотизму, чесності, високого морального духу. У трагічній війні взяло участь 160 375 українців,загинуло 3280 учасників війни, 80 воїнів пропали безвісти. Жахливим болем відгукнулася вона в серцях матерів і батьків, сестер і наречених. Сумна статистика афганської війни не обминула і Коломийщину: 14 воїнів-інтернаціоналістів з Коломийського району загинуло на теренах Афганістану, вже після війни померло – 50. Сьогодні присутні всі ті, для кого Афганістан став частиною життя. Зберегти пам'ять про воїнів – інтернаціоналістів, які загинули, згадати кожного поіменно основне завдання цієї книги. Книга пам’яті «Сини Коломийщини в Афганській війні» розповідає про долі, подвиги та загибель наших земляків на афганській війні, які, залишаючись вірними військовій присязі, брали участь у бойових діях на території Афганістану, а також засвідчує яскраві приклади героїзму та мужності наших солдатів, увіковічнює імена усіх коломиян – учасників тієї неоголошеної війни 1979-1989 р.р.». Та зачитав Указ Президента України №77/2013 «Про відзначення державними нагородами України», що за значний особистий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня ЄРЕМІЯ Романа Романовича – члена Коломийської міськрайонної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Йосип ТОДОРІВ вручив матерям загиблих воїнів квіти та представлену книгу і промовив: «Людина живе доти, поки живе пам’ять про неї. А в цій книзі увіковічено пам’ять загиблих коломиян». Почесними орденами та грамотами організації ветеранів були нагороджені: Михайло ВИШИВАНЮК, Михайло НЕГРИЧ, Богдан ГДИЧИНСЬКИЙ, Роман БОРТЕЙЧУК, Володимир ДОВГАНЮК, Мирослав ПРУСАК, Любомир ГЛУШКОВ та інші. Святкування продовжили концертом, де виступали самі ветерани, а також запрошені гості. Поруч із МПК «Народний дім» розклали військові палатки і була організована польова кухня.
Прес-служба
Коломийської міськрайонної організації УСВА
(воїнів-інтернаіцоналістів)