ГОТЕЛІ В ДОЛИНСЬКОМУ РАЙОНІ. 
 
     Долинський район розташований у західній частині Івано-Франківської області. Північна частина району знаходиться в Передкарпатті, у межах Присвічанського пасма. На півдні – Привододільні (Внутрішні) Ґорґани. Районний центр – місто Долина, яке виникло приблизно в другій половині X століття. Заселення цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед густих лісів. Перші згадки про Долину пов’язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Впродовж кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки збільшенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. У 1525 році місту було надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося самоврядування, жителям дозволялося варити сіль, проводити торги та ярмарки. У XVI-XVII ст. Долина не раз потерпала від татарських нападів. Особливих руйнувань місто зазнало 1594 році. З оборонною метою в Долині збудували замок, насипали вали. Залишки цих валів біля г.Замчища збереглися до наших часів. Поруч з Долиною виникали і розвивалися інші населені пункти, де також було виявлено соляні джерела. Так з’явилися Тростянець, Солуків, Слобода-Долинська, Раків та інші. Найдавніше місто на території району – Болехів. Перша письмова згадка про «болехівські землі» належить до 1371 року. У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство – солеварню.До давніх населених пунктів належать також с.Гошів (1469 рік), с.Міжріччя (1371 рік) та с.Тисів (1464 рік).
 
Місто Долина.
Місто Долина – районний центр, яке виникло приблизно в другій половині X століття. Заселення цих земель було певною мірою зумовлене наявністю покладів солі серед густих лісів. Перші згадки про Долину пов’язані з правлінням польського короля Владислава Ягайла. Впродовж кількох десятиліть XVІ ст. Долина економічно зросла завдяки збільшенню видобутку солі й пожвавленню торгівлі. У 1525 році місту було надане магдебурзьке право, згідно з яким запроваджувалося самоврядування, жителям дозволялося варити сіль, проводити торги та ярмарки.У XVI-XVII ст. Долина не раз потерпала від татарських нападів. Особливих руйнувань місто зазнало 1594 році. З оборонною метою в Долині збудували замок, насипали вали. Залишки цих валів біля гори Замчища збереглися до наших часів. 
Варто відвідати: Костел Святої Анни (ХІХ ст.), Церкву Різдва Пресвятої Богордиці (1896 рік), Костел Рождества найсвятішої Панни Марії (1835 рік), Солеварню (ХІХ ст.), музеї «Ольги Грицей» та «Бойківщина».
 
Готель «Мотель».
У місті Долина, 60 км від міста Івано-Франківськ, 135 км від курорту Буковель, 
на перетині трас Р-21 (Долина–Міжгір'я–Хуст) 
та Н-10 (Стрий–Івано-Франківськ–Чернівці), біля дороги. 
Зручний під'їзд – асфальтована дорога.
 
Місто Болехів.
      Болехів – місто обласного підпорядкування. Виникнення поселення на теренах сучасного міста сягає сивої давнини. Найвірогідніше, місто дістало свою назву за часи правління Данила Галицького, після розселення на околицях непокірних болехівців (1256 рік). А, можливо, назва пов'язана з болехівництвом (від староруської – мисливство). Першу письмову згадку про «болехівські землі» істориками було виявлено в 1371 році у дарчій грамоті угорської королеви Єлизавети. У 1546 році в Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство – солеварню. В 1603 році король Зигмунд ІІІ Ваза надає місту Магдебурзьке право. Гербом Болехова стає родинний герб Ходорівських й Гедзінських, місто виходить з королівського підпорядкування і дістає право на самоврядування. З цього часу до Болехова прибуває багато польських осадників та єврейськиї купців, які витіснили українців на околиці міста, залишивши їм дрібний промисел, ремесла, сільське господарство й наймитування. Такий «розподіл праці» зберігся аж до ІІ Світової війни. Характер занять місцевих жителів визначили природні особливості: наявність буково-дубових лісів поклала початок деревообробці; поклади солі – солеварінню; пасовища – м'ясо-молочному тваринництву. Добре сполучення посприяло тому, що Болехів став одним з найбільших торгових центрів Прикарпаття. А гуртова торгівля худобою, вичинненими шкірами, сіллю, діжками, виробами зі шкіри – стала основним промислом місцевих ремісників та купців середньовіччя. Наприкінці ХХ століття за участю німецького та єврейського капіталу було збудовано: нафтову рафінерію, тартак, шкірзавод, цегельний завод, фабрику крісел, меблеву фабрику, оцтарню, сірникову фабрику, тарний завод, удосконалено солеваріння. Прославили Болехів такі визначні постаті, як Наталія Кобринська, Іван Озаркевич, Михайло Петрушевич, Зенон-Володимир Петеш, Роман Скворій, Михайло Черешньовський, Ярослав Лесів, Володимир Сухий. В 1944 році Болехів став районним центром Болехівського району, який ліквідовано в 1964 році, а Болехів приєднано до Долинського району. З 1993 року місту надано статус міста обласного підпорядкування.
      Варто відвідати «Музей історії Болехова імені Романа Скворія».
 
Село Бубнище.
Гірське село Бубнище розташоване на заході Івано-Франківської області, на території Болехівської міськради. Село знаходиться в передгір’ї Сколівських Бескидів (так зване Бойківське Підгір’я). Село Бубнище розміщене на відстані 15 км від м.Болехів; відносно обласного центру – м.Івано-Франківськ – на відстані 90 км. Точна дата заснування села невідома. Дослідники припускають, що це може бути кінець XV – початок XVI ст., коли на Прикарпаття нападали татарські загони. Доказом цього є скельно-захисні комплекси поблизу с.Бубнище і с.Урич. Отже, історія села нерозривно пов’язана з їх історією. Неподалік Бубниських скель, або «Скель Довбуша» вирувало багато історичних подій, які знайшли своє відображення в численних легендах і книгах. 1241 року татаро-монгольська орда при переході на Закарпаття була розгромлена великим загоном бойків, які проживали в цій місцевості. Ця знаменна подія зацікавила Івана Франка, і, пізніше, лягла в основу його історичної повісті «Захар Беркут». Ландшафтний парк «Скелі Довбуша» є геологічною пам'яткою природи (площа 100 га, 668 м над рівнем моря). Ці скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м та шириною 200 м тягнуться зі сходу на захід майже на 1 км і утворюють неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель та каменів. Декілька поколінь дослідників вивчали та досліджували цей масив. Співставляючи різні дані, виникає думка, що тут таки був справжній середньовічний скельний замок, гірська оборонна фортеця і сторожова сигнальна застава або станиця на торговому шляху до перевалів. Крім того, Бубнище таки пережило принаймні два-три періоди за час свого функціонування. Замок розраховувався на тривале користування, отже не був справою рук повстанських загонів або опришків, які могли бути тут випадково або тимчасово. Він будувався капітально, ще до використання вогнепальної зброї, у двох планах: побутовому (господарські споруди, предмети побуту) та оборонному (рів, насип, частокіл, перекидний міст, брама, бійниця, башта, криниця-резервуар). Дослідник краю Р.Скворій припускає, що перша третина XVI ст. була останнім періодом функціонування урицької і бубнищанської кріпостей. Руїни якихось прибудов до скель проіснували до 1843 року, а залишки рову, земляного валу, криниці й частини склепіння над нею збереглися донині. Крім цього, Бубнище – місце перебування січових стрільців, відділів Української повстанської армії, а також багатьох видатних людей.

 

Село Вигода.
Вигода отримує статус селища міського типу в 1940 році. Населення становить 2278 осіб. 
Відноситься до Вигодської селищної ради.
Саме в селище Вигода починається туристичний маршрут «Карпатський трамвай» – сучасна рекламна назва Вигодської вузькоколійної залізниці, яка була побудована у XIX ст. для вивозу деревини з гір. 
Сьогодні діє як за призначенням, так і як туристичний маршрут.
 
Мотель «Шанс».
У селищі Вигода, поруч із трасою Долина–Хуст (Р-21). 
Сучасний триповерховий комплекс: готель на 9 номерів (18-20 місць),
кафе (40 місць), автомайстерня та шиномонтаж. 
Зручний під'їзд – асфальтована дорога.
 
Село Витвиця.
Витвиця – центр сільської Ради. 
Лежить у долині річки Лужанки, на відстані 17 км від районного центру. 
До залізничної станції Болехів – 11 км. 
Населення становить більше 1350 осіб. 
Сільраді підпорядковане селище Вигодівка.
Село Витвиця засновано в першій половині XV ст.
 
Село Вишків.
Село Вишків розкинулося на березі річки Мізункка, 
за 45 км від райцентру та залізничної станції Долина. 
Через село проходить автомагістраль Долина–Хуст.
У письмових джерелах село відоме з 1678 року.
 
Готель «Ялинка».
У селі Вишків, біля Торуньського перевалу, 43 км від районного центру м.Долина.
Триповерховий готель на 50 місць (на першому поверсі – ресторан та конференц-зал), 
двоповерховий SPA-корпус (сауна, басейн, більярдний зал, соляна печера). 
900 м від готелю є 2 дерев'яні котеджі (один з лазнею). 
На облаштованій території є дитячий майданчик, 2 альтанки (на 20 та 30 осіб), 
мангал, неподалік гірськолижний витяг. 
Під'їзд – асфальтована дорога.
Готель «Затор».
У селі Вишків, біля Торуньського перевалу, 
43 км від районного центру м. Долина. 
Двоповерховий готель на 5 номерів (10 місць), 
на першому поверсі є кафе (50 місць) та продуктовий магазин.
Під'їзд – асфальтована дорога.
Садиба «Затишок».
У селі Вишків, біля Торуньського перевалу, 42 км від районного центру м.Долина.
Одноповерховий будинок на 6 місць. 
У будинку – кухня (електрична плита, мікрохвильова піч, 
холодильник, електрочайник, посуд, мийка); 
вітальня з каміном (розкладний диван, камін, телевізор); 
двомісна кімната (розкладний диван, піч-лежанка); 
санвузол (душова кабіна, туалет, умивальник).
Під'їзд – асфальтована дорога.
 
Вілла «Світлана».
У селі Вишків, біля Торуньського перевалу, 
42 км від районного центру м. Долина. 
На першому поверсі – веранда (столи з лавами); 
обладнана кухня (газова плита, електрочайник, холодильник, 
мікрохвильова піч, обідній стіл, необхідний посуд, мийка); 
простора вітальня (м'яка частина, телевіор, столи з лавами); 
двокімнатний номер (вітальня – розкладний диван, шафа для одягу, стіл зі стільцями; 
спальня – двоспальне ліжко, шафа для одягу, телевізор; 
санвузол – ванна, туалет, умивальник, пральна машина).
Під'їзд – асфальтована дорога.
 
Село Мислівка.
Низькогірний кліматичний курорт (650 м над рівнем моря), розташований у долині Свічі. Адміністративно Мислівка належить до села Шевченкове (раніше – Велдіж), що лежить за 15 км. До сусіднього Вишкова – 12 км. Обабіч автотраси – тільки гори, де іноді можна зустріти хіба лісників та лісорубів, а влітку – грибників, збирачів ягід та туристів, які вирушають на штурм Західних Ґорґан. Це невелике село (біля 300 жителів) засноване австрійськими колоністами в XIX ст. як Бряза, пізніше перейменоване на Людвиківка. В урочищі Йозифсталь видобували залізну руду, – тут збудовано гуту для виплавки металу. Під час Другої світової війни, побоюючись приходу радянської армії, колоністи повернулися на історичну батьківщину. Їхні вцілілі будинки перейшли до переселенців із сусідніх сіл і присілків. Відтак, з німецького село перетворилося на суто українське, а точніше – бойківське. З часів австрійців тут залишилася стара вузькоколійка, дерев'яні будинки в горах віком понад 100 років, криниці, інші будівлі, предмети побуту. В колибі «Ведмідь», що стоїть на місці німецької кнайпи діє міні-музей старовини. Навколо Мислівки – заповідні ліси з ягодами та білими грибами, водяться вовки, ведмеді, олені, кабани, лисиці. В селі та навколишніх горах є багато мінеральних джерел.
 
Маєток «12 місяців».
У селі Мислівка, 150 м від траси, 2 км від центру села та 29 км від міста Долина. 
Чотириповерховий дерев'яний будинок на 9 кімнат (20 місць),
 сауна, альтанка, мангал, дитячий майданчик.
Під'їзд – асфальтована дорога, останні 500 м – шутрована.
 
Село Новий Мізунь.
       Новий Мізунь – невеличке село із населенням 332 особи. У селі розташоване одне з найкращих джерел мінеральної води Івано-Франківщини – Мізунське джерело. Вода з джерела, що б’є з глибини 156 м, за складом вважається ідентичною  «Нафтусі». Вода з 1965 року розливається у пляшки під назвами  «Мізунська»  та  «Горянка»  підприємством  «Мізунь»  та  продається по всій Україні, а також постачається до чотирьох санаторіїв району.Село відоме фестивалем екстремальної та молодіжної культури «Мізунська Звигода». Через Новий Мізунь проходить гілка давньої вузькоколійної залізниці (однієї з небагатьох, що залишилися в Україні), яка у наш час слугує і як засіб транспортування лісу, і як туристична атракція. 
 
Садиба «Мізунка».
У центрі села Новий Мізунь, 17 км від районного центру міста Долина, 8 км від траси Долина–Хуст. 
Поруч з будинком протікає річка, у якій влітку можна купатися, 
неподалік – ліс і джерело з лікувальною мінеральною водою. 
У будинку – вітальня (розкладний диван, шафа для одягу, телевізор, 
стіл зі стільцями, холодильник), спальня (двоспальне ліжко, шафа для одягу, телевізор).
У котеджі – 2 спальні (2 односпальні ліжка, вішалка для одягу).
Під'їзд – грунтова дорога.
 
Село Новоселиця.
       Це старовинне село, засноване 1657 року. Населення становить 1413 осіб. На захід від села знаходиться урочище Осій – ботанічна пам'ятка природи державного значення. На території заказника (площа 12 га) охороняється ділянка букового пралісу на схилах г.Осій (763 м), що на лівобережжі р.Свічі. Зустрічається також граб, явір, клен гостролистий, липа серцелиста. Трапляються рідкісний вид папороті – листовик сколопендровий, а також булатка довоголиста і скополія карніолійська, занесені до Червоної книги України.
 
Село Оболоння.
      Оболоння – центр сільської ради, знаходиться на відстані 2 км від райцентру та 4 км від залізничної станції Долина. Через село проходить автомагістраль Львів–Івано-Франківськ. Населення становить 2338 осіб. Сільраді підпорядковане село Мала Тур'я.В Оболонні народилася й працювала народна художниця О.Й.Грицей.
 
Садиба «На Бабієвій горі».
У селі Оболоння, 3 км від траси Стрий–Чернівці та 4 км від центру міста Долина. 
На першому поверсі – вітальня (розкладний куток), кухонний куток 
(електрична плита, мікрохвильова піч, електрочайник, посуд, обідній стіл),
 сауна, санвузол (ванна, душова кабіна, туалет, умивальник, пральна машина). 
На другому поверсі – спальня (2 односпальні ліжка, розкладний диван 
та два розкладні крісла, шафа для одягу, телевізор).
Зручний під'їзд – грунтова дорога.
 
 
Село Старий Мізунь.
      Село розташоване на березі річки Мізунки, яка, можливо, і дала йому назву. Поруч – невеликий бальнеологічний курорт Новий Мізунь. Населення – понад 2800 осіб. За переказами село було засноване у період Київської Русі як залога від нападу кочівників і звалося Старе Село. Пізніше сюди був присланий посадник князя Володимира Великого на прізвище Мізинь і село стало називатися Старе село Мізиня. В історичних документах село під своєю теперішньою назвою згадується вперше у 1578 році, а в королівській грамоті від 20 березня 1619 року читаємо: «Сигізмунд ІІІ надає право сільським війтам, які будуть призначені замість Івана Вишка, Антраша, Грика і Петра володіти общинними землями в селі Старий Мізунь, Пшеничник, Дзинкова Воля Долинського староства, які належать нинішньому старості знатному Георгію Браницькому, а раніше знатному Прокопію Андиковичу і подає їм у володіння луки в лісі, що називаються Затулище, корчму в старому селі Мізуні, а також млин і корчму в с. Дзинкова Воля…». У селі збереглася церква Возвиження Чесного Хреста, збудована у 1886 році. Біля Старого Мізуня розташована гідрологічна пам'ятка природи – болото Ширковець. Через село проходить гілка давньої вузькоколійної залізниці (однієї з небагатьох, що залишилися в Україні), яка у наш час слугує і як засіб транспортування лісу, і як туристична атракція.
 
Садиба «Дорваїв кут».
У селі Старий Мізунь, 10 км від районного центру міста Долина та траси Р-21 (Долина-Хуст). 
Поруч з садибою протікає річка Мізунка, у якій влітку можна купатися,
 неподалік – ліс і джерело. Двоповерховий будинок на 2 номери (8 місць) 
та 2 окремі двоповерхові будинки (на 2-4 місця кожен). 
Велика облаштована територія, альтанки, гойдалки, 
дитячий майданчик, літній басейн, гамак, батут.
Під'їзд – шутрована дорога.
 
Село Шевченкове.
      Село розташоване вздовж автотраси Долина–Міжгір'я–Хуст на березі річки Свіча у підніжжі гори Забуй (778 м над рівнем моря). До 1946 року називалося Велдіж. Народна версія походження цієї назви – від «велика діжка», оскільки село оточене зі всіх сторін горами, і тому місцевість нагадує діжку. Населення – понад 2 тис. осіб. Офіційна дата утворення села – 1515 рік. У ХVІІІ ст. у Велдіжі було збудовано фабрику Готліба, яка випускала широкий асортимпент металевих виробів: лопати, сокири, ободи для коліс, плуги, косарки тощо. Підприємство існувало до 1930 року. Відомо, що у 1810 році у присілку Жакля діяла гамарня (кузня) Келера і Вернера, де виготовляли залізні машини-січкарні. У присілку Максимівка (тепер – сусіднє село) діяла залізна і мідна гута, де плавили руду. У 1874-1876 роках у селі бував Іван Франко, де познайомився з Клементиною Попович та написав оповідання «Вугляр». Відомі вихідці з Велдіжа: Володимир Охримович – етнограф, мовознавець, громадський діяч, дослідник побуту околиць Долинщини; Клементина Попович – поетеса, письменниця, громадський діяч, соратниця І.Франка.
Гостинний двір «Колиба».
На околиці села Шевченкове, 20 км від районного центру міста Долина, 
поруч з трасою Долина–Хуст, на березі річки Свіча. 
На великій облаштованій території є триповерховий дерев'яний будинок 
на 5 номерів (26 місць), двоповерховий котедж на 6 місць, 
ресторан-колиба (190 місць), альтанки,
піч-мангал, міні зоопарк, вихід до річки.
Під'їзд – асфальтована дорога.