ГОТЕЛІ В КОЛОМИЙСЬКОМУ РАЙОНІ :
 
      Коломийський район утворено у 1939 році. Районний центр – місто Коломия. Коломийщина – своєрідний куточок України, який поєднав у собі Покуття і Гуцульщину. Розташована вона на південному сході Івано-Франківської області; район займає площу понад 1,026 кв. км. Має три селища і 80 сіл. Вигідне географічне розташування, зосередження в районі особливих природних ресурсів зі своєрідною флорою і фауною передгірних районів Карпат, сприятлива екологія, велика кількість пам'яток архітектури різних стилів та епох, приміська заповідна зона, збережені культурні традиції предків, відомі мистецькі осередки і мистецько-фестивальний імідж, а також історична спадщина без сумніву визначають Коломийщину як привабливий туристичний об'єкт. 
Про багате історичне минуле Коломийщини свідчать пам'ятки архітектури, що збереглися до наших днів. У селах і селищах району є 54 споруди, які цінні своїм стилем, способом будівництва, використанням місцевих будівельних матеріалів. Найважливіші й найдавніші з них – костел бернардинів, келія монастиря і надбрамна дзвінниця у Гвіздці; церква Святого Михайла у Великій Кам'янці; дзвіниця XVIII ст. і школа-дяківка в Печеніжині; церква Вознесіння Господнього у Струпкові; церква Святого Юрія та дзвінниця в Баб'янці; костел – пам'ятка готичної архітектури в Отинії. А чого лише вартує перлина дерев'яної архітектури – Благовіщенська (або Спаська) церква в Коломиї, збудована в 1957 році і відома ще й своїм чудовим іконостасом і дзвінницею. На території Коломийського району розташовані найстародавніші поселення на Покутті: селище Отинія (XIII ст.) – головний опорний пункт під час селянського повстання під проводом Семена Височана (1848 рік); селище Печеніжин (XIV ст.) – місце народження Олекси Довбуша (1700-1745 роки), керівника руху опришків на Покутті, село Коршів (в письменних джерелах згадується вперше у 1434 році).
      Місто Коломия. 
      Райцентр у Івано-Франківській області. Населення міста складає 61 тис. мешканців. Перша письмова згадка про Коломию є в Галицько-Волинському літопису під 1241 роком: «не можеши отдати ю сима, яко велиціи князи держать сію Коломию на роздаваніе оружникам», хоча, на думку дослідників, є всі підстави вважати вік міста значно більшим. За останні кілька років місто перетворилося на один із туристичних центрів Прикарпаття. Відреставровано центральну частину міста, створено Музей писанки (занесений до Книги рекордів Гінесса), розвивається туристична інфраструктура, з'являються нові готелі. Щочетвер рано вранці (приблизно з 3 до 8 год.) в Коломиї відбувається базар вишиванок, де можна придбати або замовити вироби безпосередньо у майстрів.
  Готель «Оазис». 
У місті Коломия, 1,5 км від центру міста. 
Двоповерховий будинок на 5 номерів (10-15 місць).
На першому поверсі – їдальня (обідній стіл, телевізор). 
Зручний асфальтований під'їзд. 
  Міні-готель «Вояж». 
У центральній частині міста Коломия. 
Двоповерховий будинок на 4 номери, рецепція з холом.
Зручний асфальтований під'їзд.
Міні-готель «Магнолія». 
У центрі міста Коломия.
 60 км від гірськолижного курорту «Буковель». 
Триповерховий будинок на 11 номерів.
Зручний асфальтований під'їзд.
Готель «Монарх». 
В кінці об'їзної дороги м. Коломия, у с. Корнич, 
біля траси Р-04 (Івано-Франківськ–Чернівці).
Триповерховий корпус на 27 номерів: 2 одномісні, 21 двомісний 
(категорії «стандарт», «півлюкс», «люкс»), 4 тримісні. 
Рецепція, ресторан, кафе-бар, велика літня тераса, відкритий басейн. 
Опалення: автономне водяне. 
Водопостачання: холодна (власна криниця) та гаряча постійно. 
Зручний під'їзд.
Готель «Silver Lake Coottage». 
20 км від центру міста Коломиї, на березі озера.
Двоповерховий дерев'яний котедж на 10 місць.
На першому поверсі – простора вітальня-їдальня з каміном
 і телевізором (сателітарне телебачення),
 повністю обладнана кухня (газова плита, посудомийна машина, 
мікрохвильова піч, кавоварка, посуд), 2 двомісні номери. 
На другому поверсі – 2 тримісні номери. 
Опалення: автономне водяне. 
Водопостачання: холодна (власна свердловина) та гаряча постійно. 
Питна вода підвозиться окремо. 
Територія охороняється цілодобово.
Садиба «Вояж». 
У місті Коломия, неподалік від центру. 
Двоповерховий будинок на 10-12 місць. 
На затишному подвір'ї з фонтанами – окремий будиночок зі сауною, відкрита тераса.
Зручний асфальтований під'їзд.
Садиба «Достаток». 
У центрі міста Коломия, 1,5 км від траси. 
Триповерховий будинок, в якому є 14 номерів, рецепція з холом, 
кухня-їдальня, сауна та масажний кабінет. 
Деякі номери другого поверху мають окремий вхід з вулиці.
Асфальтований під'їзд.
  
Сімейний пансіон «На куті». 
Неподалік від центру міста Коломиї (7-10 хв. пішки), 600 м від траси. 
Триповерховий будинок, в якому є 5 двомісні та тримісних номерів.
Асфальтований під'їзд.
 
«Квартири подобово». 
У центрі міста Коломия.  вул. Пекарська, 8 
Тел.: +38 097-5991474 
+38 063-9402-03.
  Асфальтований під'їзд.
 
Село Верхній Вербіж.
Село верхній Вербіж лежить на правому березі Пруту, 
за 5 км від районного центру.
Вперше згадується в документі 1443 року.
В 1757 році мешканці села разом з опришками 
спалили садибу місцевого поміщика.
 
Село Княждвір.
Село Княждвір розташоване буля підніжжя Карпат, над річкою Прут, серед смереково-ялинових лісів. 
Перша письмова згадка про поселення датується 1416 роком, проте люди селилися тут значно раніше.
 На території села є рештки князівського замку, завдяки якому село, очевидно, й отримало свою назву.
Одним з найприбутковіших занять місцевого населення здавна було солеваріння. 
За свідченнями науковців, видобуток солі у Прикарпатті почався ще у період культури шнурової кераміки (ІІІ тис. до н. е.). 
Присілок, де варили сіль, дотепер називається Банею.
Але найцікавіше, що притягує сюди туристів з різних куточків світу, – Тисовий заповідник. 
Створений він на невеликій площі ще в 1914 році. Основною цінністю заповідника є тис ягідний. 
Окремі дерева досягають висоти 10-12 м, найстарішому з них – понад 500 років.
Садиба «Тисова». 
У селі Княждвір, біля єдиного в Україні Тисового заказника, 12 км від міста Коломия. 
Одноповерховий будинок на 6-8 місць.
Під'їзд – грунтова дорога.
Садиба «Княжий град». 
У селі Княждвір, біля єдиного в Україні Тисового заказника. До річки Прут – 250 м. 
7 км від залізничного вокзалу у місті Коломия, 10 км від центру міста. 
Два корпуси на 20 місць, рецепція, ресторан, лазня, колиба, конференц-зал, 
спортзал, більярд, відкритий басейн, альтанки, мангали.
Зручний під'їзд.
Село Лісна Слобідка.
Лісна Слобідка – центр сільської Ради. 
В писемних джерелах село вперше згадується 1784 року, тоді в ньому було лише 37 мешканців. 
Розташоване за 15 км від районного центру. Через село проходить шосе. 
Населення – біля 1700 чоловік. 
Сільраді підпорядковане село Мала Кам'янка.
 
Село Печеніжин.
Селище міського типу Печеніжин є найбільшим населеним пунктом 
Коломийської Гуцульщини зі статусом гірського населеного пункту. 
Воно лежить за 12 км від Колоимиї. Має вигідне транспортне сполучення.
Назва походить від представників зниклого племені печенігів, які, мабуть, 
поселилися ще в докняжу добу. 
Тривалий час Печеніжин був містечком, 
центром Печеніжинського повіту Коломийської округи, 
а в період СРСР – Печеніжинського району Станіславської області. 
Перша писемна згадка – 1443 рік.
Населення становить 5350 осіб. Поблизу селища є багато лісів, 
парк площею 2,6 га, дендрарій «Діброва – Печеніжин»,
де на площі понад 11 га росте до 400 видів деревних і чагарникових порід.
 
Село Раківчик.
Раківчик – старовинне село Коломийського району.
Засноване 1648 року.  
Центр сільської ради, до якої належить також село Шепарівці. 
Населення становить близько 1100 осіб.
 
Село Шепарівці.
Шепарівці розташовані на лівому березі річки Прут. 
Село колись називалось Шопарівці, а пізніше Шепарівці.
Через село в XIV-XV ст. пролягав чумацький шлях, який сполучав 
південні області України з солеварнями Княждвора, Бані, а також Делятина. 
В архівних документах XIII-XIV ст. згадується, що на початку села була збудована цегельня. 
За цегельнею розташувалась корчма із заїжджим двором, тут була велика шопа, 
через болотисту місцевість обкопана глибокими ровами. 
До цієї шопи подорожні заганяли коней та волів і там ночували. «Ночував там, де шопа і рівці», – говорили вони зустрічним. 
Звідси пішла назва села Шепарівці, яка згадується в літописі 1390 р.
Сьогодні населеня села становить 1536 осіб. Урочище «Шепарівський ліс» Шепарівського лісництва є пам’яткою природи. 
Тут на площі 21 га збереглися рештки дібров Прикарпаття природного походження віком понад 200 років. 
У Шепарівському лісництві знаходиться резервація сірих чапель.