ГОТЕЛІ В ГАЛИЦЬКОМУ РАЙОНІ :
 
        Галицький район знаходиться на межі двох фізико-географічних регіонів: Українських Карпат та південно-західної частини Східноєвропейської рівнини. Близько 8% території району займають ріки (серед них одна з найбільших у Європі – Дністер), озера, ставки.Районний центр – стародавнє місто Галич. Перша згадка про нього є у літописах (1113 рік), хоча археологи припускають, що місто виникло в середині Х ст. Колишній центр літописного Галича знаходиться за 6 км від сучасного міста в с.Крилос на однойменній горі. Найбільший розквіт Галича як міста й адміністративного центру припадає на період князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 роки), згаданого в «Слові о полку Ігоревім». У 1241 році місто було зруйноване монгольською навалою, після чого король Данило Галицький переніс столицю до м.Холм. Старе місто залишалося резиденцією єпископа, а згодом під горою у гирлі Дністра виросло нове місто. У 1367 році Галич дістав магдебурзьке право. Цього ж року було збудовано дерев’яний замок, а в XVI ст. – кам’яний, руїни якого можна побачити і тепер. На місці старого Галича та його околиць нещодавно створено Національний заповідник «Давній Галич». До найдавніших поселень району належать також Бовшів (1153 рік), Дитятин (1424 рік), Медин (1441 рік).
 
Місто Галич.
      Перша згадка про Галич є у літописах (1113 рік), хоча археологи припускають, що місто виникло в середині Х ст. Колишній центр літописного Галича знаходиться за 6 км від сучасного міста в с.Крилос на однойменній горі. Найбільший розквіт Галича як міста й адміністративного центру припадає на період князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 роки), згаданого в «Слові о полку Ігоревім». У 1241 році місто було зруйноване монгольською навалою, після чого король Данило Галицький переніс столицю до м.Холм. Старе місто залишалося резиденцією єпископа, а згодом під горою на березі Дністра виросло нове місто. У 1367 році Галич дістав магдебурзьке право. Цього ж року було збудовано дерев’яний замок, а в XVI ст. – кам’яний, руїни якого можна побачити і тепер. На місці старого Галича та його околиць нещодавно створено Національний заповідник «Давній Галич».
 
Галицький замок.
     Варто відвідати «Галицький замок» – одну з найдавніших твердинь Галичини, що розташована на пагорбі над поселенням Галич, над річкою Дністром. Перші згадки про укріплену цитадель, попередницю замку, датуються 1114 роком. Як оборонний форпост замок галицького староства (Старостинський) був зведений у середині ХІV ст. Існують дві основні версії про ідейника споруди на пагорбі: або король Казимир Великий, або волинський воєвода Любарт. Це було дерев'яно-земляне укріплення, оточене зусібіч валами . У 1490 році Галицький замок штурмувала селянська армія під проводом Мухи. Один з найважчих нападів татар відбувся у 1621 році, коли замок був зруйнований. Під час Визвольної війни українського народу (1648–1654 роки) фортецю намагалася взяти армія Семена Височана, однак це вдалося зробити військам Богдана Хмельницького влітку 1649 року. Кам'яним і трикутним в основі замок став у ХVІІ ст. (1627 рік чи 1658 рік) за правління галицького старости Андрія Потоцького. План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні. Відомо, що тоді фортеця мала три кутові вежі і дві тераси. Продовженням власне замку було подвір'я, оточене мурами із ще двома вежами. Всередині була розміщена замкова каплиця під покровительством святої Катерини, а в підземеллях – арсенал та продовольчі товари.Черговий раз фортеця була зруйнована турецько-татарським військом у 1676 році. Хоча твердиня відновлювалася, через розбудову недалекого Станіславова вона потрохи втрачала оборонне значення і занепадала. У 1796 році, за правління австрійців, фортечні мури почали розбирати. Сьогодні Галицький замок носить статус державного, а точніше належить Національному заповіднику «Давній Галич». Тут найкраще збереглися так звана Шляхетська вежа та замкова каплиця.
Національний природний парк «Галицький».
    Варто відвідати Національний природний парк «Галицький», який був утворений 9 серпня 2004 року. Його територія знаходиться в межах Галицького району Івано-Франківської області, на стику Опілля, Галицької улоговини та Передкарпаття. Територія парку має площу 14684,8 га, на якій знаходяться лісові ділянки, водно-болотні угіддя, лучно-степові райони та геологічні утворення, що сприяє збереженню унікального рослинного і тваринного світу. Особливе місце у роботі «Галицького» посідає вивчення орнітофауни – завдяки Бурштинському водосховищу, р.Дністер, риборозплідним ставкам тут налічується 85 видів птахів. У найцікавіші куточки парку ведуть еколого-пізнавальні стежки та туристичні маршрути. Тут також функціонує Центр реабілітації диких тварин та музей «Природа Землі Галицької».
«Храм Святого Пантелеймона».
Варто відвідати «Храм Святого Пантелеймона» – це монументальна культова споруда зі зразками вишуканої білокам’яноїрізьби і численними малюнками та графіті на стінах, унікальний взірець галицької архітектурної школи княжої доби. Спорудження храму було закінчено 1194 року. Фундатором храму був Галицько-Волинський володар Роман Мстиславич, який на честь свого діда, київського князя Ізяслава, християнське ім’я якого Пантелеймон, збудував цю церкву. На протязі столітть храм зазнавав декілька руйнувань та перебудов. Після реставрації 1998 року храм набув сучасного, наближеного до первісного, вигляду. Найціннішим і найбагатшим за формою і декором є західний портал, який нагадує портали в романській архітектурі Західної Європи. До комплексу входить також двоярусна вежа-дзвіниця з наметовим дахом. Дзвіницю збудували на початку ХVІІ ст. Нижній ярус служив в’їзною брамою, верхній – оборонною вежею та дзвіницею. Сьогодні храм є діючою греко-католицькою церквою.
Адреса: с.Шевченкове.
Мурована церква «Різдва Христового».
Варто відвідати муровану церкву «Різдва Христового», яка найвірогідніше була збудована у ХІV ст. У ХVІ ст. церкву згадано в історичних джерелах як головну культову споруду ремісничих об’єднань. Упродовж ХVІ-ХVІІІ ст. церкву кілька разів руйнували татари, але вже у другій половині ХVІІІ ст. її починають відбудовувати і вона набуває сучасного вигляду. Один із дзвонів для дзвіниці вилито 1785 року. Тоді ж зроблено дерев’яний різьблений позолочений одноярусний іконостас. Під час реставрації 1904–1906 років споруджено нову баню, відновлено інтер’єр. Після закінчення робіт церкву освятив 1906 року митрополит Андрей Шептицький. У церкві 1960 року провели ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер’єр. Олійний живопис на євангельські сюжети виконали брати Михайло і Петро Щупаки. Церква є цінною пам’яткою архітектури пізнього середньовіччя і однією з найдавніших церков Галицького району.
 
Місто Бурштин.
Бурштин – місто районного підпорядкування, розташоване у долині р.Гнила Липа. Населення становить близько 15300 осіб. Новий виток у розвитку Бурштина пов'язаний із початком спорудження потужної електростанції у заплавній долині Гнилої Липи, останній блок якої запустили у 1969 році. Бурштин сьогодні – це передусім промисловий центр, неподалік від якого працює Бурштинська ТЕС, що є найбільшою на Прикарпатті тепловою електростанцією. Вона під'єднана до європейської енергосистеми й забезпечує електроенергією частину Європи. Існує декілька версій походження назви міста. Здійснивши одне з останніх ретельних досліджень місцевий краєзнавець – історик Зеновій Федунків дійшов висновку, що сучасний Бурштин отримав свою теперішню назву в ІІ-й половині XVI ст. після відбудови зруйнованого татарами чи повінню поселення Нове село. Тоді існувала практика називати новозасновані поселення або іменами власників, або за мікротопонімічними ознаками – назвами урочищ, річок, особливостями рельєфу. Оскільки прямих доказів про отримання містечком свого наймення від людей на прізвище Бурштин немає, тому найвірогідніше, що поселення дістало назву від географічного об'єкта, найвірогідніше від урочища. 
 
Музей «Берегиня».
Варто відвідати музей  «Берегиня», який засновано 1987 року з ініціативи викладача української мови та літератури Бурштинського енерготехнікуму Гусар Тамари Григорівни. З 1992 року експозиція музею розміщена в приміщенні гуртожитку теперішнього енергетичного коледжу. Теперішня експозиція музею відкрита у грудні 2001 року. Сьогодні колекція музею налічує більше 1500 експонатів – різноманітних унікальних речей, зібраних місцевими жителями. Всі ці чисельні експонати є своєрідним оберігом історії та культури Опілля, етнокультура якого ще до кінця не вивчена. 
Село Крилос.
Крилос – село Галицького району із населенням біля 2000 осіб. В середні віки на його території існувала столиця Галицько-ВолинськоЇ держави – місто Галич. Перша літописна згадка про катедральну церкву в м.Галич під 1187 роком пов'язана зі смертю та похованням князя Ярослава Володимировича (Осмомисла), який у житті «к церковному чину сам приходя и строя добре крилос». З цим пов'язана гіпотеза про походження сучасної назви села – від назви єпископського осідку «Крилоса». Отже, письмові свідчення фіксують існування в ХІІ ст. при Успенськогому соборі «крилосу» (т.зв. капітули). Саме тут, на території сучасного Крилоса знаходився княжий град, композиційним і сакральним центром якого був Галицький Успенський собор. Собор також виконував роль «eclessia incastellata» – укріпленої цитаделі. Поруч знаходилися княжий та митрополичий двори. 
 
«Галичина могила».
Варто відвідати «Галичину могилу» – одинокий курган, що міститься на найвищій точці Крилоського городища (315,8 м). М.Грушевський вважав, що в Галичиній могилі міг бути похований засновник Галича. Могилу досліджували в різні роки Т.Земенецький, Й.Пеленський і Я.Пастернак. Але тільки дослідження 1991–1993 років остаточно з’ясували чи не всі таємниці кургану. Під час розкопок тут було виявлено рештки човна-довбанки, спорядження знатного воїна, які вчені датують Х ст. 1998 року Галичину могилу – пам’ятку княжої доби було музеєфіковано і вона стала ще одним унікальним об’єктом Крилоської гори, доповненням до експозиції Музею історії давнього Галича.
«Фундамент Успенського собору ХІV століття».
Варто відвідати «Фундамент Успенського собору ХІV століття». Перша літописна згадка про храм пов’язана з похованням тут 1187 року князя Ярослава Осмомисла. Є інші згадки про святиню більш пізднього періоду, але точна дата руйнування Успенського собору невідома. Востаннє літописець згадує храм 1254 року, а в письмових джерелах він фігурує ще на початку ХІV ст. Пізніше Успенський собор став швидко підупадати. Із його залишків пізніше збудовано неподалік Успенську церкву, каплицю Святого Василія та частково Галицький замок у сучасному Галичі. У 1936 році експедиція Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка, якою керував археолог Я.Пастернак, остаточно локалізувала пам’ятку, натрапивши на старовинні фундаменти. Чисельні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дають нам уявлення про вигляд величного галицького собору. За багатством оздоби та просторовим розташуванням він не поступався жодній найвизначнішій святині того часу. Внутрішня частина галицького собору також була оздоблена не менш парадно і продумано. Судячи з фраґментів штукатурки зі слідами фресок, храм всередині мав розписи. У притворі храму, під час розкопок 1937 року, Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг з останками князя Ярослава Осмомисла, за правління якого існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу входила і «Школа Осьмомисла». Сьогодні фундамент Успенського собору є визначною пам'яткою археології Галичини.
«Церква Успіння Богородиці».
Варто відвідати «Церкву Успіння Богородиці». Церква була побудована в кін. XVI ст. Але турецько-татарський напад 1676 р. пошкодив храм та укріплення навколо нього. 1699 року. розпочали реставраційні роботи з відновлення святині. Вона була відбудована з білого каменю в стилі ренесанс 1702 року Владика Йосиф Шумлянський не тільки реставрував церкву, й збудував навколо неї оборонні укріплення, звів цегляні стіни, кутові вежі та в’їзну браму. Цікаво, що на білокам’яних блоках, з яких змуровано стіни церкви, є численні графіті написи, видряпані на камені. Більшість з них відноситься до ХІІ-ХІІІ ст. Це свідчить про те, що саме ці блоки є залишками катедрального Успенського собору. Окрасою церкви є іконостас, який виконав визначний майстер українського живопису початку ХХ ст. Антон Манастирський, а також – Крилоська Чудотворна Ікона Божої Матері. Ориґінальною пам’яткою давньогалицької кам’яної пластики ХІІ ст. є вирізьблене у північній стіні притвору церкви зображення казкової істоти – крилатого змія-грифона.