ГОТЕЛІ БОЛЕХІВЩИНИ.
Болехів – місто, яке лежить на самому кордоні Івано-Франківської та Львіської областей. Місто це – транзитне. Колись тут пролягав головний торговельний тракт, що йшов до Стрия. І зараз по трасі, яка проходить крізь місто, пролітають, не зупиняючись, автобуси, фури, автомобілі. Всі поспішають у своїх справах, і нікого не цікавить життя цього маленького провінційного містечка. Часто через місто прямують екскурсійні автобуси до популярних серед туристів Скель Довбуша.
От і ми якось побачили Болехів з вікна такого автобуса, а потім, за рік, спеціально заїхали сюди, щоб познайомитися з містом ближче. Перша письмова згадка про болехівські землі відноситься до 1371 року. У документах XV ст. згадується Болехів Волоський. У 1546 році у Болехові, на Старій Бані, було споруджено перше підприємство – солеварню (старовинна солеварня збереглася у місті й досі). У 1603 році Болехів отримав Магдебурзьке право. У XVI-XVII ст. його кілька разів грабували та руйнували кримські татари. Населення міста брало активну участь у національно-визвольній війні 1648-1654 рр. і в опришківському русі XVIII ст. З 1772 року місто входило до складу Австрії, з 1918 року – до складу Польщі, а у 1939 році приєднано до СРСР.
До Другої світової війни близько 65% мешканців міста були євреями (18% – поляки, 16% – українці). Свого часу єврейське населення міста сягало 78%. Під час Голокосту з 3000 євреїв Болехова вижило лише 48. А останній єврей покинув місто у 2003 році. (Цікаво, що він там робив аж до цього часу? Може, йому не сказали, що війна вже скінчилася?) У 2006 році у США вийшла книга Даніела Мендельсона «Зниклі: пошук шести з шести мільйонів», у якій автор намагається відтворити історію своєї родини, що колись жила у Болехові. Шестеро з його предків були знищені нацистами. Книга стала світовим бестселером.
Зараз про численну єврейську громаду нагадує лише велика синагога, на фасаді якої майорить гордовитий напис – «Клуб шкіряників». До речі, про шкіряників. Шкіряне виробництво ще з давніх часів було одним з основних у Болехові. У ХІХ-1-й пол. ХХ ст. тут працювало багато шкіряних майстерень, і за радянських часів професійний «профіль» міста не змінився. Тільки от великі шкіряні заводи наробили багато лиха. За весь час роботи цих підприємств місцеві мешканці потерпали від токсичних викидів шкіряного виробництва. Зараз у малесенькому місті діє аж три шкіряних підприємства. Зазвичай, українці не зважають на екологію і протестують проти закриття шкідливих виробництв, аби робота була (нехай навіть від тих АЕС усі нафіг повиздихають). А от мешканці Болехова вже доведені до того, що вимагають закриття шкіряних підприємств, адже, кажуть, нема чим у місті дихати, а вода та ґрунт повністю отруєні. Погодимося, дихати важливіше ніж заробляти. Коли вже усі українці це зрозуміють, а особливо багаті? (Хоча багатим що – їхні діти будуть жити в Англії та Америці).
Так от. Через це багаторічне забруднення місцеві мешканці навіть трасу перекривали. Цікаво, допомогло. Раз вже пішло тут про проблеми, то згадаю ще одну – дороги. У Болехові вони одні з найбільш вражаючих в Україні у сенсі роздовбаності. Ви бачили на фотографіях поверхню Місяця? Ото можна просто засняти фрагмент міжнародної траси, яка проходить Болеховом, і буде вам місячна поверхня з усіма кратерами. Тільки у Болехові кратерів набагато більше. До речі, на виїзді з міста у бік Долини помітили, що будується нова помпезна церква. Судячи з усього, будівництво багато грошей коштує. І, мабуть,викидаються вкладаються вони для того, щоб у храмі люди з ранку до ночі просили Бога скинути їм з неба нові дороги та очисні споруди. Просто так.
Продовжимо. З історією Болехова пов'язані імена багатьох видатних людей. До них насамперед належить Наталія Кобринська (1855-1920 роки) – українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті, можна сказати, одна із засновниць українського фемінізму (у хорошому розумінні цього слова). Її батьком був відомий громадський діяч Галичини, член австрійського парламенту Іван Озаркевич. Кобринська організувала у місті курси для дівчат, де навчала їх мистецтву ведення домашнього господарства, і займалася культурно–просвітницькою діяльністю. Згодом першою у Галичині подала до віденського парламенту петицію з проханням законодавчо закріпити за українськими жінками право на вищу освіту. Вона товаришувала з Ольгою Кобилянською (яка була послідовницею та ученицею Кобринської і часто відвідувала Болехів.). Її двоюрідна сестра Софія Окуневська стала першою в Австро-Угорщині жінкою–лікарем і доктором медицини. Кобринська створила першу українську жіночу організацію і видала жіночий часопис «Перший вінок» із творами сімнадцяти письменниць, зокрема Лесі Українки, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької тощо.Згадаємо тут і про Івана Франка, який часто бував у місті, гостював тут у друзів та збирав матеріали до своїх творів. Дружив Франко, звичайно ж, і з Наталією Кобринською, образ якої він змалював у своєму вірші «Вандрівка русина з бідою» (Вандрівка – то мандрівка): У місті діє будинок-музей, точніше, просто музей Кобринської, тому що її власний будинок був спалений через те, що вона хворіла на тиф, від якого й померла.
Зараз Болехів – це місто Долинського району Івано-Франківської області (а раніше існував окремий Болехівський район) із населенням бл. 11 тисяч осіб. Через Болехів протікає річка Сукіль (можна сказати, і по назві річки зрозуміло, що у місті було багато феміністок. Ну, це жарт). Місто не належить до найбільш привабливих для туристів, але тим, хто цікавиться старовиною, у місті є що оглянути. Поруч із нею є декілька старовинних кам’яниць та, як спочатку здалося, нова помпезна церква. Виявилося, не нова: побудована вона була у 1909 році і називається на честь Святих Жон Мироносиць. І хоча вона архітектурно нецікава, все ж таки сучасна дзвіниця поруч - ще гірша.
У місті є ще декілька культових споруд: костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1 пол. ХІХ ст.), який зараз відреставрований, греко-католицька церква Святої Параскеви (1860 рік), а також дерев’яна церква Успіння Святої Анни (1870 рік), але ми її, на жаль, не побачили.
У центрі міста збереглося декілька старовинних будинків ХІХ століття, зокрема, хочеться відзначити колишній готель Брюкенштайна (зараз будинок місцевого «Укртелекому»), а неподалік, на вулиці Коновальця, стоять поруч два симпатичних особнячки: колишня вілла доктора Клейнберга та житловий будинок, де зараз розміщується лікувальний заклад (на фото нижче).
Багато у центрі міста більш скромних будинків, які, тим не менш, мають якусь старовинну чарівність: от історичний музей, заснований у 1967 році, розміщується у цікавому старовинному особнячку. Як доїхати? Як ми тут вже згадували, через Болехів проходить жахлива міжнародна траса, по якій ви можете доїхати будь-яким автобусом напрямку зі Львова до Івано-Франківська (і, звичайно ж, навпаки). А ще у Болехові є залізниця. І до міста ви можете доїхати унікальним потягом «Стрий-Івано-Франківськ», який ходить два рази на день. Складається він із дизеля і півтора вагона (з дірками у підлозі), які були списані на металобрухт десь у 50-х роках до нашої ери. Їде це диво техніки з середньої швидкістю 10 км/год. Контингент пасажирів – бухі селяни з торбами. Але ж дешево! До речі, якщо скористаєтесь цим пепелацом, то зверніть увагу на дві цікаві старовинні печі у, м’яко кажучи, задрипаному будинку болехівського вокзалу.
Привертає увагу струнка ратуша (1863 рік) – дуже симпатична будівля рожевого кольору, у якій зараз розміщується міська рада. (От коли відвідали ми місто у 2013 році, ратуша була вже не рожевою, а оранжевою, що теж незвично).
Село Поляниця.
Село в Івано-Франківській області, підпорядковане Болехівській міськраді.
Населення – 1412 осіб. Площа – 4,531 кв.км. Територією села протікає р.Сукіль.
Має свою сільську раду. До сільської ради також входять села Бубнище та Буковець.
Туристично-відпочинковий комплекс «У Довбуша».
Відпочинок в Карпатах цілий рік вам забезпечить туристично-відпочинковий комплекс «У Довбуша».
Готель розташований в передгір'ях Карпат, по сусідству з Поляницької регіональним ландшафтним парком, на території села Поляниця Болехівської міської ради Івано-Франківської області, в 13 км від міста Болехова і в 23 км від курорту «Моршин».
Комплекс відпочинку «У Довбуша» має велику зелену територію і складається з декількох оригінальних споруд, виконаних у карпатському стилі з дерева та каменю. Одночасно готель може прийняти на відпочинок 37 осіб.
Для гостей передбачені комфортабельні номери. В обробці кожного номера використано тільки натуральне дерево (дуб, клен, ялина, сосна, липа, бук, граб, береза тощо), що дозволяє створити заспокійливу атмосферу відпочинку і відчуття гармонії з природою. Міцний сон, бадьорість та гарний настрій вам забезпечені.
У ресторані готелю «У Довбуша», стилізованому під старовину, вас пригостять стравами національної кухні.
Всі бажаючі можуть попаритися в лазні на дровах, зіграти партію в більярд, зайнятися риболовлею, верховою їздою або ж відправитися на екскурсію.
Дітям нудьгувати також не доведеться, для них обладнаний ігровий майданчик із гойдалками.
Для туристів, які подорожують на своєму авто, передбачена автостоянка.
У туристичному комплексі «У Довбуша» можливо поєднати відпочинок у Карпатах з діловою поїздкою. Для проведення ділових зустрічей, конференцій, семінарів, тренінгів у готелі є конференц-зал на 50 осіб.
У номерному фонді готелю «У Довбуша» є дво-, три- та чотиримісні номери. Кожен номер подарує незвичайні відчуття та незабутні враження. Ви зможете відчути дух кожного дерева і єднання з природою.
Номер «Вільховий». У номері: двоспальне ліжко, приліжкові тумбочки, стіл із табуретами, телевізор, душова кабіна, туалет, умивальник. Є номери з додатковим місцем у вигляді розкладного одномісного крісла.
