БОЛЕХІВСЬКА МІСЬКА РАДА.
(Центр – м.Болехів)
Болехівська міська рада – район України в північно-західній частині Івано-Франківської області.
Центр: м.Болехів. (місто обласного підпорядкування). Відстань до Івано-Франківська 76 км.
Населення: 21 681 особа (на 01.02.2016 року).
Населення міське: 10 807 осіб (на 01.02.2016 року).
Населення сільське: 10 874 особи (на 01.02.2016 року).
Площа району: 300,36 кв.км.1
Густота населення: 72,18 осіб на км.кв.
Міські ради: 1.
Сільські ради: 6.
Міст: 1.
Сіл: 11.
Міська рада утворена в 1900 році.
Болехівщина етнографічно близька до Бойківщини. Територія ця була заселена з давніх часів, про що яскраво свідчать знахідки знарядь праці доби бронзи. За часів Київської Русі тут, мабуть, існувало давньоруське поселення. У Галицько-Волинському літопису за 1238-1239 pp. згадується, що один з претендентів на галицькийпрестол під натиском князя Данила Романовича «утік до Угрів дорогою, що нею йдеться до Борсукового Долу,прибув до бані, що зветься Родна, а звідти пішов до Угрів». У топонімах околиць Болехова, який здавна славився соляними джерелами, донині збереглися назви Баня й Борсуків ліс. Згодом, на лівому березі річки Сукілі, поблизу Бані, з'явилось волоське поселення. Український джерелознавець та історіограф А. Петрушевич пов'язує його виникнення з волоською міграцією за часів Галицько-Волинського князівства. Інші ж дослідники (Калужницький і Кадлець) схильні вважати, що Болехів Волоський засновано в другій половині XIV ст., тобто після загарбання цієї території польськими королями. Є кілька версій про походження назви міста, в т. ч. найбільш поширена від слова «волохи»: Волохів-Болехів. Перша письмова згадка про «болехівські землі» належить до 1371 року. З XV ст. в історичних джерелах ідеться про Болехів, як поселення, що утворилося з двох сіл: Болехова, Волоського й Болехова Руського, розташованого на правому березі річки Сукілі. Економічний розвиток Болеховазумовлювався певною мірою наявністю тут покладів солі. Великого розвитку набрало житлове будівництво. Разючі зміни пройшли і охороні здоров*я. На порозі бойківського краю, обабіч гірської річки Сукелі, притоки Свічі і Дністра, та головного прикарпатського тракту, що перетинає її, в підніжжі найнижчого пасма гір, на висоті 375 метрів над рівнем моря розташувалося містечко з привабливою назвою Болехів. Болохівники і волохи, Болохівська земля і Волощина - котре з цих, на наш погляд, не позірних, а справді споріднених понять має визначальний вплив на походження назви, сьогодні сказати важко, бо виникнення Болехова сягає в глибину століть, найвірогідніше, в часи правління князя Данила, коли він у 1256 році востаннє погромив і розпорошив по своєму князівстві непокірних болохівців, що жили у верхів`ях Південного Бугу Доболехівське поселення, очевидно існувало тут і раніше, про що свідчать декілька місцевих мікротопонімів з з назвами Городище (в тому числі й на території нинішнього міста, й на межі з Тисовназвами Городище (в томучислі й на території нинішнього міста, й на межі з Тисовомчислі й на території нинішнього міста, й на межі з Тисовом).
Перша письмова згадка про Поляницю належить до 1578 року. Вірогідніше за все, перші поселенці появилися тутв часи правління князя Данила Галицького, першій половині ХІІ ст. Це мусіли бути лісоруби, мисливці.Навколишня місцевість багата лісами, дичиною а поруч, в Болехові, почало розвиватись ремісництво: солевиварювання, деревообробка, вичинка шкір. Ліс можна було доставляти як кіньми так і сплавом по річці. А щетут, на границі князівства, подібно до природної, скельної фортеці Тустань, могла стояти залога. Сюди, через Болехів, Тисів на Труханів, древньо відоме Синевидське проходить сама пряма і зручна, оминаюча частоповноводні річки дорога з Галича на великий шлях, до Карпатського перевалу. Якраз тут знаходиться укріплений скельний масив, відомий загалу як «Скелі Довбуша». А що це скельна фортеця, облаштована для тривалої оборони сумніватись не приходиться. Село, як і навколишні, вірогідно мало час свого занепаду і нового розвитку. Причиною могли послужити ті-ж завойовники а також якийсь мор – холера, що викосили практично все населення. До даного часу збереглись сліди кладовища, який так і називають – холерний. Це як наслідок що не все збереглось в народній пам’яті, непередалось через покоління. Наприклад, про вказаний скельний массив, роль його укріплень так і нікому не відомі,підземелля, яке починається біля русла річки і веде кудись в глиб гори… Подібне має місце і в сусідньому Сукілі. Яка доля церкви-лаври, крупиці інформації про яку збереглось, що це за підземельні ходи під горою Лаврівка,випадково відкриті внаслідок зсуву грунту – залишається тільки здогадуватись. Знаходили тут і римські монети, срібну чашу з якимось малюнком, старовинну шаблю та інше.
ІСТОРИЧНІ МІСЦЯ БОЛЕХІВЩИНИ.
СЕЛО БУБНИЩЕ.
Адреса: Івано-Франківська область, Болехівська міська рада, с.Бубнище.
За селом на захід – вже Львівщина. Та й до Закарпаття зовсім близько.
Коли запитати місцевих жителів чи бубнище велике село, вони відповідають так: «Понад 300 виборців!» Чимале, виходить. Бо тих, кому ще до голосування кілька років, в Бубнищу теж багато: працює початкова школа, на подвір'ях хат грається малеча. Так що живе тут понад 440 чоловік.
Туристи прямують відразу на Скелі Довбуша, а село лишається осторонь. Даремно: розміщене воно серед гір, на горбочку в центрі - дерев'яна Параскевська церква з 1891 р. Я спускалася сюди з лісу (неподалік від першої з колиб на горі є стежина вниз горою).
З напису біля дверей храму можна дізнатися, що святиню поставили на кошти селян, в 1894 році.
СКЕЛІ ДОВБУША.
Ске́лі ДОВБУША – скельно-печерний комплекс, унікальна пам'ятка історії та природи.
Розташована поблизу села Бубнище в урочищі Бубнище на території Болехівської міської ради на території створеного 1996 року Поляницького регіонального парку.
Геологічна пам'ятка природи «Скелі ДОВБУША» лежить на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Кам'яний лабіринт завширшки 200 м тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід майже на 1 км. За переказами, у XVII–XVIII ст. тут таборували опришки, які використовували печери під сховище. Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси ДОВБУША. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.
Про Бубнище свого часу писав Іван ФРАНКО у своєму творі «Бубнище», Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ визначив «Скелі ДОВБУША» як оборонний скельно-печерний комлплекс.
Сакральне городище. Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х ст., під помешкання та в ролі фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі. У X–XII ст. н. е. тут існувало язичниське святилище – палеообсерваторія. Городище з трьох боків оточене скелями, з четвертого боку обмежене валом і внутрішнім ровом завширшки 10 м. Діаметр майданчика 40 м. У скелі вибитий колодязь, до якого ведуть кам'яні сходи. Колодязь (2 х 2 м, сучасна глибина 5—6 м) не доходить до води. У скелях вибиті три печери зі збереженими пазами від колод. На скелях зображені солярні знаки, поглиблення у формі долоні, личини. Поруч розташований великий курганний могильник, що складається з насипів діаметром 5 м і заввишки до 1 м. Залишки 80% слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найвірогіднішому вигляді – створити єдиний комплекс дерев'яних наскельних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.
Якщо ви не курортник, власного транспорту немає, а на скелі хочеться, у вас два варіанти. Перший поганий – це таксі (80 гривень до будочки з шлагбаумом, хочете далі їхати – платите якусь мзду за проїзд і доплачуєте ще 20 гривень, ціни на квітень 2016 року). Другий варіант кращий: біля 11-00 год. з Паляниці до болехівської пошти приїжджає бусик – і відразу (це об 11-00 год.) повертає назад. Вас за кілька гривень довезуть до повороту на Бубнище. Звідти ще 4 км пішки лісом. Вгору. За годинку, якщо ви в гарній спортивній формі (з лампасами!) дійдете. Кращий третій варант: в самому кінці Болехова застопила бусик з краєзнавцем Іваном ШУБИНОМ – і пан Іван довезе Вас аж на самі скелі.
МУЗЕЙ НАТАЛІЇ КОБРИНСЬКОЇ.
Адреса: Івано-Франківська область, м.Болехів, вул.Січових стьрільців, буд.9. Телефон: (03477) 3-45-00.
Є філіалом Музею історії міста Болехова імені Романа СКВОРІЯ.
Осередок культури та історії Болехівщини,заснований 16 жовтня 2005 року як посвята визначній діячці Галичини Наталії КОБРИНСЬКОЇ, та в пам`ятькраєзнавця, ентузіаста Романа Теодоровича СКВОРІЯ – який ще в далекому 1950 році захопився цією ідеєю і втілив її у вигляді меморіального кутка. Музей-філіал відкрито в 16 жовтня 2005 року за офіційними документами.
Та реальним часом відкриття музею є 1964 рік, коли місцевий бібліотекар та ентузіаст краєзнавства підготував експозицію про визначну діячку Галичини Наталію КОБРИНСЬКУ. І йому вдалося зацікавити місцевих керівників. які поступилися й пішли на зустріч краєзнавцю – дозволивши відкрити експозицію в одній кімнатці тодішньої бібліотеки.
Волею доллі так сталося, що зібрані матеріали та кропітка праця Романа СКВОРІЯ отримала великий розголос в краю та області й місцевим партократам нічого не залишалося як залишити цю експозицію й зробити той куточок бібліотеки стаціонарною кімнатою-музеєм.
Уже після проголошення Незалежності України краєзнавці-дослідники поринули в детальніші розшуки та належне висвітлення творчості, життєвого шляху та впливу на тодішнє галицьке суспільство сподвижниці Наталії КОБРИНСЬКОЇ. Матеріалу назбиралося чимало й тоді стала в нагоді ініціатива мешканців краю про реставрацію старовинної будівлі міста та передачу її в користування Музею історії міста. А після всіх належних реставраційних робіт колишньої невеличкої синагоги (яка за часів совітів була майстернею Болехівської ЗОШ № 1) – зору мешканців та гостей краю – постала в затишному куточку попри центральну дорогу ошатна будівля Музею Наталії КОБРИНСЬКОЇ. Сюди була перенесена вся експозиціїя з головного музею Болехова, і при нагоді ще й став розміщений ще в 90-х роках памятник-погруддя Наталії КОБРИНСЬКОЇ.
Так, через 55 років втілилася мрія визначного болехівчанина – Романа СКВОРІЯ. Із невеличкого куточка в бібліотеці, завдяки натхненній та кропіткій праці ентузіастів і патріотів свого краю, постала чудова та вишукана споруда – як память про визначного діяча Галичини та наочний памятник всім тим хто поборов лихі обставини (так увіковічнили свою працю). Директор Музею – Галина ЯКИМІВ.
Графік роботи: з 8.00 до 17.00Ю субота – вихідний.
Взід безкоштовний.
МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МІСТА БОЛЕХОВА ІМЕНІ РОМАНА СКВОРІЯ.
Адреса: Івано-Франківська область, м.Болехів, вул.Січових Стрільців, буд.9. Телефон: (03437) 3-45-00.
Заснований він 28 листопада 1967 року краєзнавцем, ентузіастом Романом Теодоровичем СКВОРІЄМ. Поштовхом до збиральницької роботи стала підготовка до 40-річчя від дня смерті Наталії КОБРИНСЬКОЇ, що припадало на січень 1960 року. Адже понад 30 років праці цієї письменниці і громадської діячки в Болехова та поза його межами залишили глибокий слід в пам’яті багатьох поколінь. І в 1964 році при бібліотеці почала діяти краєзнавча кімната.
В 1970 році музеєві було присвоєно звання Народного. Про його краєзнавчу роботу з’явилися публікації в «Українському історичному журналі», журналі «Українська мова і література в школі», газеті «Літературна Україна», в районній та місцевій пресі. Зібрані матеріали виносили на широкий загал громадськості через публікації у пресі краєзнавчих розвідок.
В 1987 році надійшло розпорядження про реконструкцію краєзнавчого музею в музей історії міста. Краєзнавча робота музею набула розголосу і популярності, про що свідчили факти нових унікальних надходжень для експозиції: фрагменти рукописних богослужбових книг XVII ст. із стародавнього монастиря і церкви с.Довжки, цикл фотографій з періоду перебування в Болехова відомого українського скульптора Михайла ЧЕРЕШНЬОВСЬКОГО (1939-1944 р.р.), митрополита Андрея ШЕПТИЦЬКОГО (1909 рік). Зі Стрия передано цінний подарунок – ноти, написані рукою Тараса БОБРИНСЬКОГО на емігрантську пісню, з власним штампом Наталії КОБРИНСЬКОЇ.
14 квітня 1999 року згідно з наказом Управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації музей став державним.
Він розміщений у шести залах.
Експозиція складається з таких розділів:
–Історія міста Болехова;
–Бойківська світлиця;
–Розвиток промисловості, освіти і культури в 20-30-х роках ХХ ст.;
–Друга світова війна, жертви фашистської і більшовицької окупації;
–Національне і духовне відродження нашого краю;
–Боротьба українського народу за утвердження своєї державності.
Крім цього в підвалі приміщення музею міститься меморіал-катівня, де протягом 1944-1947 р.р. відбували своє покарання болехівчани та мешканці навколишніх сіл. За цей час груповий каземат пройшли десятки й десятки, про що свідчать різні записи на стінах підвалу.
Земляки гідно оцінили подвижницьку працю Романа СКВОРІЯ. З нагоди 70-річчя від дня його народження та до 30-річчя музею встановили меморіальну дошку на будинку бібліотеки, де він тривалий час працював. Відповідно до рішення 11 сесії Болехівської міської ради від 07.02.2007 року «Про вшанування пам’яті Романа СКВОРІЯ» музеєві історії міста Болехова присвоєно ім’я його засновника.
Працівники музею проводять оглядові і тематичні екскурсії, літературні години і консультації, уроки краєзнавства і народознавства, різноманітні виставки, конференції.
Робочі дні: неділя – п’ятниця.
Вихідний: субота.
Години роботи: з 8:00 до 17:00 год.; неділя: з 9:00 до 16:00 год.
Музей увійшов до переліку об'єктів, перевірених на рівень доступності для людей з особливими потребами.
Коротка характеристика з точки зору можливості відвідування людьми з особливими потребами – музей розташовується в старій будівлі, яка являється пам’яткою архітектури.
До входу в музей ведуть високі сходи (пандусу немає). Експозиція музею розміщується в шести кімнатах, двері між якими є надто вузькими для проїзду на візку (потрібно відкривати другу частину дверей). Така сама ситуація з вхідними дверима. Туалету в музеї немає.